Краєзнавчий матеріал

Історія

Перша писемна згадка про місто датується 1005 роком, коли Володимир Великийзаснував єпископську кафедру в Турові. У переліку міст, які мали б належати до єпископії є і Дубровиця. Даний історичний факт зустрічаємо у книзі «Творение старого отца нашого Кирилла, епископа Туровского», виданій у друкарні Києво-Печерської Лаври у 1880 році.

Є й інші літописні згадки про це місто: у 1183 р. дубровицький князь Гліб Юрійович брав участь у переможному поході князів Святослава та Рюрика на половців. А Густинський літопис згадує про іншого дубровицького князя Олександра, який у1224 році разом з тисячами русичів прийняв смерть у бою на річці Калці.

У 1240 р. під час ординської навали Дубровиця була зруйнована. В кінці 16 ст. місто перейшло під владу Литви, пізніше — Польщі, а з 1793 р. перебувало у складі Росії. Сьогодні величними свідками славного минулого Дубровиці є два храми, які внесено до державного реєстру пам'яток історії і культури України : костел Іоанна Хрестителя (1695-1701 рр.) та церква Різдва Богородиці (1862 рік). За часів «войовничого атеїзму» обидві будівлі серйозно постраждали. На початку 90-х років храми було відреставровано.

Свята праведна діва Улянія Гольшанська

Гордиться Дубровиця своїми видатними особистостями. Серед них свята діва Улянія із знатного роду князів Гольшанських-Дубровицьких, яка у 1540 р. представилася у 16-річному віці, а в 17 ст. її нетлінні мощі знайшли ченці Печерського монастиря. Згодом ці мощі було перенесено до Києво-Печерської Лаври і кононізовано з ініціативи митрополита Петра Могили. Ще одна представниця роду Гольшанських - княгиня Анастасія Юріївна, рідна сестра Улянії, у 1556 році після смерті свого чоловіка Кузьми Івановича Заславського із роду князів Острозьких, стає ігуменею монастиря Св. Пречистої в Заславі і благословляє та фінансує переклад Євангелія на «мову народу нашого». Це було славнозвісне Пересопницьке Євангеліє,на якому сьогодні Президенти присягають народу України. Підтвердження цьому знаходимо у самому Євангелії у післямові, де значиться: «...Євангелія ся писана накладом благовірної і христолюбивої княгині, жінки Кузьми Івановича Заславського, Параскеви, іначе Анастасії Юріївни, уродженої княгині Гольшанської...частково при Пересопницькому Різдва-Богородичному монастирі, а частково - в дівичому монастирі Заславському...»

У період середньовіччя Дубровиця посідає певне місце у системі феодальних міст України, хоч і незначне. А далі, протягом століть, місто наче бойкотується історією, аж до 20 ст., до подій 1918-1920 рр., коли розбурхана стихія темних обманутих народних мас під керівництвом більшовиків учинила дикий погром маєтку графів Плятерів. Під час розгулу цієї стихії у графському палаці загинули численні мистецькі шедеври.

Боротьба армії Директорії з більшовиками під час якої місто кілька разів переходило з рук в руки, мала для міста негативні наслідки. Місто пригальмувало у своєму розвитку. Польська окупація застала Дубровицю, яка скоріше нагадувала село, аніж містечко.

Католицький костел

Фактично з 1920 по 1939 рік Дубровиця перебувала у складі Польщі, а у 1939 р. на зміну польському пануванню приходить суцільна колективізація, в результаті якої націоналізовано і розподілено землю. Почалися перетворення в усіх сферах життя, які, на жаль, супроводжувались масовими репресіями з боку влади. Були вивезені до Сибіру сотні і тисячі сімей. Зазнавав знущань і насильництва священик церкви Різдва Богородиці Леонід Гордасевич, якого одинаково переслідували поляки, комуністи і німецькі фашисти за незламне служіння Україні і українцям. Донька священика-політвязня Гордасевич Галина Леонідівна (31.03. 1935 р. – 11.03.2001р.) — відома поетеса, шістдесятниця-дисидентка. Припинила на деякий час радянізацію Дубровиччини Велика Вітчизняна війна.1 липня 1941 року фашисти зайняли Дубровицю. Під час німецько-фашистської окупації в місті діяли підпільні групиОУН-УПА та червоних партизанів.

Одразу після визволення почалася розбудова міста. Згодом запрацювали промислова артіль, МТС, ліспромхоз, хімлісгосп. Методом народної будови зведено 412-метровий дерев'яний міст через р. Горинь, який був одним з найбільших дерев'яних мостів України. У 50-60 рр. в Дубровиці збудовано і стали до ладу завод первинної обробки льону, лісгосп, ліспромгосп, хімлісгосп об'єднані у велике підприємство Дубровицький лісгоспзаг. Місто розбудовувалось. Та до цього всього долучилася Чорнобильська трагедія, яка поставила перед поліщуками проблему фізичного виживання. У 1988 р. у місті була створена група «Екологія», яка добивалася проведення досліджень на забруднення радіацією і надання населенню захисту, а також відповідних пільг.

Дубровиця. Річкова пристань. 1975 р.

30 липня 1997 року Дубровицька міська рада своїм рішенням затвердила сучасний герб і прапор Дубровиці (автори проектів - Ю. Терлецький і А. Гречило). Герб: у синьому полі щита - золотий якір, у срібній главі - сім зелених дубових листків і два золоті жолуді з чорними шапочками; щит увінчує срібна міська корона. Прапор: квадратне полотнище, на синьому тлі якого жовтий якір, на білій верхній горизонтальній смузі (шириною в 3/10 сторони прапора) - сім зелених дубових листків і два жовті жолуді з коричневими шапочками. У гербі використано елемент міського знака XVIII ст. (якір), дубове листя та жолуді є номінальними символами й підкреслюють назву міста. У ХХ ст. у створення літопису міста немалий вклад внесли літератори, журналісти, краєзнавці Сергій Мельничук, Петро Красюк, Василь Попенко, Іван Артемович, Степан Костюк, Олександр Бордаков, Володимир Ящук, Дмитро Тарасюк, Іван Жук та інші.