Федір Іванович Кренько  відноситься до покоління тих підлітків, яким у 1941 році було 14. Народився у обдарованій і багатодітній родині. Ріс старшим братом серед девяти дітей. Були в родині і гармоністи і співаки. Сестра Ніна Іванівна і сьогодні може заспівати оперним голосом, а племінниця Валентина Архіпова – знайшла в музиці професію, відома як солістка районної сцени, переможниця обласних оглядів художньої самодіяльності.

                Дитиною Федір Іванович відвідував заняття «Просвіти», грав на балалайці у музичному гурті, яким керував наставник церковного хору. У воєнні роки гурт виступав перед пораненими у госпіталі.

                Війна не оминула і його. Призваний в ряди Радянської Армії у 1944 році. Воював на Першому Далекосхідному фронті у піхотній бригаді прориву. Здобув армійську професію радиста – коректировщика. Нагороджений медалями «За бойові заслуги», «За перемогу над Японією», ювілейними медалями, орденом Вітчизняної війни 11 ступеня.

Саме в армії вивчив ази радіотехніки, фотосправи, кіноапаратури. Тут розкрився його потяг до музики і пісні. Здійснилася  юнацька мрія – він сам навчився грати на баяні, танцював в армійському ансамблі.

                У  1951 році повернувся у рідну Дубровицю. Звуки його баяна збирали навколо себе молодь. І лунали над парком і річкою Горинню задушевні мелодії, які ідуть з ним через усе життя. Його запримітили відразу і запросили працювати в районний будинок культури і міську школу. Працював і з самими маленькими в дитячому садочку №1 м.Дубровиці. а з 1954 року він незмінний керівник  гуртків «палацу піонерів».

                Молодий, вродливий вчитель у військовій формі почав проводити ранкову гімнастику в школі №1 під супровід баяна. Для дубровицьких дітей це було справжнім дивом і кожен прагнув неодмінно встигнути на зарядку. Незабутніми для учнів 50 – тих років є заняття в гуртках акробатики, танцю і хору, вокальних груп.

                Недивно, що 8 випускників 1958 року, наслідуючи Федора Івановича Кренька  вступили у Дубнівський кульосвітній технікум, щоб як Федір Іванович оволодіти грою на баяні, керувати хором, танцювати, згадує його учениця Надія Петрівна Коржик.

                З часом захопленість музикою і піснею, танцем, любов до радіотехніки і електроніки, фотосправи шліфувалася наполегливою щоденною працею і поліський самородок засіяв всіма своїми гранями. Він сам зробив себе успішним у мистецтві і  в техніці.

                Більше 50 років життя віддав Федір Іванович роботі з дітьми в Дубровицькому палаці піонерів, згодом школярів. Його називали дубровицьким унікумом, який однаково успішно керував хоровими колективами (були роки, коли в хорі співали до 120 дітей),танцювальними, групами акробатів, баяністів, радіоконструювання, радіоелектроніки, фото справи, кінодемонстраторів. Крім того, ним були засновані хорові колективи  дорослих при райлікарні, райспоживспілці, лісгоспі. За плечима у Федора Івановича тисячі учнів. яких він ростив, допомагав знайти стежину у житті, стати успішним, достойноми і високоморальними  людьми.

                Федір Іванович розкрився як педагог. Він знаходив підхід і до відмінників і до трудних дітей, підбирав для кожного особливі завдання, умів похвалити і бути вимогливим.  Досягнення і невдачі своїх вихованців Федір Іванович обговорював з батьками. Батьки знали  - у Федора Івановича діти будуть займатися цікавими справами і багато – чому навчаться. Особливо любили іти до нього хлопчики.

                Сьогодні вони вдячні своєму наставнику. Вони шлють низький уклін

Федору Івановичу за доброту, любов, вимогливість, за те, що такий наставник був у їхньому житті.

                З вдячністю згадують його і  колеги, для яких він також був учителем. Це директори будинку піонерів Людмила Черпак, Ніна Лясковець, керівники гуртків Олег Позняк, Василь Шпак, Василь Куц, Володимир Архипов, Микола і Вікторія Семенюки, методист Олена Бабко.

                Збереглися сотні грамот, дипломів, свідоцтв, якими щорічно нагороджувалися вихованці Федора Івановича Кренька і він сам. Для прикладу. Перемоги в обласних змаганнях по радіоконструюванню у 1975-77 роках, перемоги на обласних виставках технічної творчості у 81-82 роках,  в обласному конкурсі фотолюбителів у 72-26 роках та участь у республіканських конкурсах.

                Майже щорічно танцюристи різних вікових груп виборювали призові місця в  конкурсах народних і сучасних бальних танців.

Жоден концерт в Дубровиці, жодне свято не обходилися без виступу вихованців Федора Івановича. Танцювальні гурти ледве вміщалися на дубровицькій сцені. Сотні дубровицьких хлопців вигідно відрізнято те, що вони вміють запросити дівчину на танець і закружляти у натхненному вальсі.

                Але є у Федора Івановича головна вчительська нагорода – це любов і визнання учнів. В нього виросла ціла плеяда його наступників. Калістрат Красько – вчитель Залузької школи, Віталій Малафей – танцівник Рівненського драмтеатру – одні з них. Сотні вихованців технічних гуртків успішно застосовують у житті елементи електроніки, основи монтажу і збирання електричних приладів, розробку електросхем.

                Позняк О.В. -  сьогодні сам керівник гуртків центру позашкільної освіти. А свого часу за розробку і виготовлення точкового зварювального апарату він нагороджений дипломом ВДНГ в Москві. Його роботи опубліковані в журналі «Знання і праця» та «Наука і суспільство».А роботи фото гуртківців зберегли для нас історію нашого міста.

                Сьогодні Федір Іванович Почесний громадянин міста Дубровиці, Відмінник освіти України. Він віддав роботі з дітьми більше 50 років життя. Його знає і пам’ятає кожен дуровичанин. А секрет його успіху простий – цей талановитий чоловік працював чесно і добросовісно, вкладаючи свою душу, віддаючи свій час, свою любов і думки, надії і сподівання дітям.

Федора Івановича щедро обдарувала доля. Любима робота, повага людей, любов учнів, чудова родина і надійні друзі. Чи це не щастя?

                                                                                                                 Віра Твердюк - голова райради профспілки      працівників освіти