14 жовтня, на Покрову, Марії Артемівній Камінській, Заслуженій вчительці України виповнилось 100 років. Із цим ювілеєм її привітали голова Дубровицької РДА Олександр Шатов, голова райради профспілки Віра Твердюк, спеціаліст управління освіти Галина Рабешко, Марія Фурсович,  сільський голова Сергій Самко, директор Висоцької школи Валентина  Креденсир, голова профкому Марія Щур.

Вчителька... В уяві картина дитинства: мати купила буквар, зошити та олівець. На цей раз шкільний дзвінок, що декілька років був твоєю заздрістю, пролунав і для тебе. Там, в школі, - перша зустріч з нею, вчителькою.        

   Відтепер вона стає "твоєю”. Дивуєшся, як раніше не помічала, що так красиво над річкою, що такі ніжні на верболозі котики, що таке синє небо над головою влітку. І все вона, вчителька , вміло розкрила очі на світ, що нас оточував. І ким би ми не стали в майбутньому, де б не були - повагу і любов до неї пронесемо як святиню через все життя. Про одну із тих чарівниць дитячих душ розповідь сьогодні.

Марія Артемівна Камінська розпочала трудову діяльність на освітянській ниві в 1930 році в Приазовському районі в селі Ново-Троїцьке Запоріжської області. Працюючи вчителем, вона приймала активну участь у всіх заходах, що відбувалися в селі: допомагала в організації колгоспу, брала активну участь в заготівлі хліба, в підписці позики серед населення. Важким для Марії Артемівни видалися 1932 — 1933 p.p. Південно-східні райони України дуже потерпіли від сильної засухи , і, як наслідок того, люди вмирали від голоду. Вчителі, як могли, допомагали державі, підтримуючи дітей шкільними пайками ( на день на дитину виділялось 50 грн. хліба і кружка кави з молоком).

Був у житті Марії Артемівни період, коли приходилось працювати з безпритульними дітьми. Це був найвідповідальніший та найтяжчий для неї час.

В 1939 році разом із сім’єю переїхала за місцем роботи чоловіка в м. Острожець Рівненської області. Працювала завметодкабінетом при РВНО. Тут і застала її Велика Вітчизняна війна .

Як страшну казку згадує вона свою роботу в Краснодарському краї, куди її евакуювали разом із сім’єю. Потім був Кавказ. Під час переїзду від Туапсе до Сочі вона стала свідком жахливих видовищ, які були наслідком бомбардувань фашистських літаків. Працювала в радгоспі в Абхазькій PCP. В червні 1944 р. повернулась на рідну землю. А в 1947 р. знову повернулася в с.Висоцьк Дубровицького району і почала працювати в неповній середній школі вчителем молодших класів. І тут, на поліській землі, пройшли всі її зрілі роки. За період праці в школі (1947-1969) була на різних посадах. Завжди була вимогливою до себе і своїх товаришів.

Уряд та держава високо оцінили працю М. А. Камінської, нагородивши її медалями "За особливі заслуги в роки Великої Вітчизняної війни” та "За доблестный труд”. За плідну педагогічну працю в 1965 році була нагороджена медаллю А.С.Макаренка . А згодом їй присвоїли звання заслуженого вчителя Української PCP.

Як широка ріка насичує поля водою, так і педагог-наставник Камінська Марія Артемівна віддавала свої знання, вміння дітям висоцьких трударів. Серед її вихованців є чимало вчителів, медичних працівників, юристів, працівників с/г, інженерів, офіцерів армії України.

І хоча літа давно повернули на зиму, Марія Артемівна живе повноцінним життям: читає газети, слухає і дивиться новини по радіо і телевізору, дає поради своїм молодшим колегам, які часто відвідують її. І нехай 100 ювілей не буде останнім у її житті!